Схоластика. Реалізм і номіналізм

Схоластика. Реалізм і номіналізм

Одним із видатних діячів ранньої схоластики був філософ і богослов Іоанн Скот Еріугепа (бл. 810-бл. 877 рр.), який створив першу філософську систему в середньовічній Європі, яка викладена в його головному творі «Про розділення природи». В цьому творі Еріугена змальовує світовий космічний процес, який починається з божественного Єдиного, що породжує божественний Ум, Логос — «другу природу». «Третя природа» — світ чуттєвих предметів. Існування світу речей Еріугена пов’язує з гріхопадінням людини, яке й привело до того, що цей світ відійшов від Бога. В кінцевому підсумку (на основі спокути) чуттєвий світ повертається до Бо -га. Таким чином, вченням Еріугени є платонізм і неоплатонізм, пристосовані до потреб християнства.

Одна з особливостей середньовічної філософії проявлялась в знаменитій дискусії між реалістами та номіналістами. Дискусія стосувалась природи універсалій тобто загальних понять. Реалісти (Еріугена, Ансельм Кентерберійський та ін.) доводили, що «універсали», загальні поняття є реальними і існують незалежно від речей. Номіналізм .був пов’язаний з матеріалістичними тенденціями, які визнавали первинність речі і вторинність поняття. Однак номіналісти не розуміли, що загальні поняття відображають реальні якості існуючих речей, і що окремі, одиничні речі невіддільні від загального. Як номіналісти, так і реалісти не розуміли діалектики загального та одиничного. Крайній Фома Аквінський (1225-1274 рр.}. В своїх працях Фома АквІнський, крім богослов’я і філософії, розглядав питання моралі, права, державного устрою та економіки.

Головним принципом у вченні Аквінського є «одкровення ». Він розмежовує області теології і філософії, намагається поставити філософію на службу релігії. Але, визнаючи відмінність між ними, він вбачає її лише в методах досягнення результатів. Що ж до предмета, то він розрізняється у філософії і теології лише частково. Фома визнає, що деякі з догматів теології можуть бути доведені філософією (буття Бога, безсмертя людської душі тощо). Більшість догматів, проте, непідвладні філософським засобам доведення, вони осягаються вірою. Отже, Фома розрізняє істини розуму і істини віри. І хоча він намагається довести, що розум і віра не суперечать одне одному, що між ними повинна бути «гармонія», все ж істини розуму повинні бути підпорядковані істинам віри.

Фома вважав, що людська душа нематеріальна, самосуща і безсмертна. Вона — субстанція, яка досягає своєї повноти лише в єдності з тілом. Але тілесність має суттєве значення, саме в єдності його з душею існує людська особистість. Згідно Аквінського, думає, переживає не тіло і не душа самі по собі, а їх єдність.

Спираючись на положення Арістотеля про те, що загальне існує в єдності з одиничним, є його формою, Фома сформулював концепцію про три види існування універсалій. Універсалії існують «до речей» в божественному розумі, «в самих речах» як їхня сутність або форма, і «після речей» тобто в людському розумі як результат абстракції і узагальнення.

У своєму тлумаченні істини та процесу пізнання Фома погоджується з Арістотелем, визначаючи істину як «узгодженість», «адекватність» розуму та речі. Але речі в Арістотеля — це самостійні реальності, а у Фоми вони створені Богом, не мають власного буття і лише «беруть участь у бутті».

В своїх, етичних міркуваннях Фома визнав принцип свободи волі людини, розумів Бога як абсолютне благо, а зло як відсутність блага. Важливою ідеєю в етиці Фоми є концепція, згідно якої божество є кінцевою метою людських прагнень. Воно досягається шляхом пізнання абсолютної істини тобто Бога.

На сучасному етапі розвитку філософії вчення Фоми трансформувалось у філософську течію «неотомізм».

В цілому можна зробити такі висновки: .

  1. середньовічна філософія була геоцентричною;
  2. вона була служницею богослов’я;
  3. мала схоластичний характер;

Все ж середньовічна філософія внесла суттєвий внесок в подальший розвиток філософських проблем і, навіть знаходячись під впливом християнства, дала яскраві плоди в своєму розвитку, підготувавши ґрунт для подальшого розвитку філософії. Наступні етапи розвитку філософської думки багато в чому завдячують у своєму існуванні радикальній переоцінці середньовічної культури взагалі і схоластичної філософії зокрема. Така переоцінка була зроблена, перш за все, гуманістами епохи Відродження.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *